Буковина – свято, яке завжди з тобою

– На Варвари гріх глину місити!

– Так це ж ніби жіноче свято? Тоді плануємо все на завтра.

– Яке завтра? Завтра – Сави. Різати і пиляти не будемо.

– Добре – не післязавтра.

– Післязавтра – Миколи. Дуже велике свято, всі два дні гуляють.

– Лишається п’ятниця. Не встигнемо – доведеться, на вихідних працювати.

– Не вийде. У суботу – Анни, велике свято. Ми не робимо.

    Українська Буковина – це свято, яке завжди з тобою. Звучить смішно, допоки не доводиться пояснювати міжнародним партнерам, що буковинці, за бажанням, у будь-який день року можуть легко знайти привід ухилитися від роботи на користь святкування. Ніщо так не святкується, як релігійні свята. День Незалежності, Новий Рік чи Дні національної пам’яті – лише дні у календарі. Натомість, Андрія, Марії чи Івана – загальновизнаний день, коли не можна різати, рубати, пиляти або взагалі виходить кудись за межі хати або церкви. 365 свят на рік, 133 дні позначені у церковному календарі як важливі (тобто, у такі дні – ніхто точно не працює). Понад три рази на рік святкується свято святого Івана, Андрія, Миколи.

Церковний календар – кожен день свято
Церковний календар – кожен день свято

Окрім позначених у церковному календарі свят, існують, так звані, «храми». Храм – це святковий день конкретного села. Формальний привід – вшанування святого, на честь якого названо головну місцеву церкву. Такий храм відбувається у селі один раз на рік і вважається чи не головним днем села. Коли цей день завершується, гарною традицією стало відвідувати такий самий храм у сусідньому селі. І от уже після храму у с.Берегомет, Буковинці ідуть на храм у м.Сторожинець, а жителі с.Банилів до сусіднього с.Слобода Банилів.

Традиційне святкування маскарад Маланка на Буковині (фото взято з сайту міста storozhynets.info)
Традиційне святкування маскарад Маланка на Буковині (фото взято з сайту міста storozhynets.info

Традиція святкування релігійних свят значно впливає на ділову активність у регіоні. Всі це розуміють, але зробити із цим нічого не можливо – такі тут люди: «куди вода попливе, куди вітер понесе». Під час служби на честь чергового свята, батюшка у церкві повідомляє про наступне, що наближається і нагадує, якими речами не можна займатися у цей день.

Робоча зміна. Черговий робочий день і чергове свято. Свята поділяються на «великі» та «не дуже». Якщо це свято, але «не дуже» – робоча зміна у строю, але якщо ваша робота залежить від місцевих постачальників поза вашою компанією – роботу зупинено через дане свято.

На свято Буковинці відвідують службу о  09:00-10:00, а потім «ідуть собі по справах». Хто іде до адміністрації, хто до банку. «Це не як у вас у Києві – все працює, тут – іди шукай хто де…». Із третьої-четвертої дня починають пити. Якщо свято значне – п’ють від одного до трьох днів (на, так звані, «зелені свята», п’ють понад тиждень). І от, вздовж автомобільної дороги, о 14:00-15:00 дня нерідко можна побачити перших нетверезих поціновувачів чергової «Анни», «Івана» чи «Андрія».

Невеликі каплички на кожні 300-400 метрів, побудовані біля дороги, щоби всім було зручно туди зазирнути
Невеликі каплички на кожні 300-400 метрів, побудовані біля дороги, щоби всім було зручно туди зазирнути

У великі святкові дні Буковинці «ідуть по хатах» – тобто, ходять у гості один до одного. У кожній хаті частують випивкою та чудовою закускою. За прямою мовою місцевого мешканця – «поки гуцул чотири хати пройде – уже не пам’ятає до кого ходив перед цим».

Все це зовсім не налаштовує на робочий стан чи підвищення міжнародної конкурентоздатності. Дійсно важко зрозуміти, чому, зважаючи на глибоку релігійність Буковинців, не можна продовжити робочий день після нетривалої служби у церкві.

Церковні лідери місцевих громад, здається, здавна є частиною «системи». Місцеві мешканці наввипередки розповідають історії про дійсно дивовижну стійкість священиків до алкоголю. «Дістає батюшка 2-літрову пляшку 54-градусного напою на трьох. Я ледь прийшов наступного дня на службу.  А він – відслужив ніби нічого не було. Коли я підійшов помолитися біля вівтаря – став на коліна, він накидає на мене свою мантію. Питає – «грішний?». Кажу – «так». Починає молитися. А після служби – за церквою розпили літр на двох».

У приватних розмовах місцеві священники нагадують, що це у церкві вони «отець Михаїл» чи «отець Даніїл». В житті – вони прості «Василь» чи «Петро» і, за межами церкви – так само господарюють на своїй землі та розводять худобу. І зовсім не проти чарки, «як і будь-яка нормальна людина». Принципова відмінність священників – відсутність нецензурної лайки. Її вони не схвалюють і завжди роблять зауваження. Взагалі, зізнаються Буковинці, священники – найцікавіші люди під час застілля. Крізь священників проходить багато людей, вони знають чимало історій – і з ними дуже цікаво пити.

Бог на робочому місці
Бог на робочому місці

Українських священників від розповсюджених московських відрізняє те, що останні надзвичайно полюбляють розкіш. Ось актуальний анекдот:

Двоє поліцейських зупиняють автомобіль. Молодший поліцейський підходить до автомобіля. Опускається дзеркало, там – п’яний священик із гіпсом на нозі.

– Що сталося, отче?

– Зламав ногу у джакузі

– А спиртним чого тхне?

– Рани обробляв..

Відпустив молодий поліцейський батюшку. Підходить до старшого поліцейського. Той питає:

– Що там?

– Священик із гіпсом

– І що сталося?

– Каже, у джакузі зламав ногу і обробив спиртом

– А що таке джакузі?

– Я не знаю, я до церкви не ходжу…

     Різноробочі, що брали участь у встановленні ікон для московських церков часто згадують, як уже при них батюшки обговорювали питання святкування – у сауні чи у ресторані…

     Ніхто не хоче бути більш святим, ніж папа Римський. І Буковинці створили надзвичайну систему, яка переходить від «свята» до «підготовки до свята». Виживання у цих умовах передбачає наявність моральної стійкості. Щоразу, пускаючи робочу зміну до роботи у чергове свято, Ви стикаєтеся із суспільним осудом. «Бачив? Немає святого у людях! У таке свято і працювати….».

  Ці речі стають зовсім не кумедними, коли мова іде про необхідність виконання контрактних зобов’язань перед міжнародними партнерами. Їм важко пояснити таку кількість неофіційних свят, що, фактично, зупиняють роботу підприємства. Наш колега-буковинець це розуміє і часто лаїть таку поведінку, але не припиняє хреститься при появі кожної церкви чи каплички.

   Напевно, традиція релігійних святкувань на Буковині – це культурний код, що об’єднує громаду. Як і у будь-якому середовищі господарювання, між людьми виникають конфлікти. Але у церкві ці конфлікти не мають значення. Втім, ціна культурного коду стає зависокою – коли весь світ готується до боротьби за глобальну конкурентоздатність у новому році – Буковина входить у період тривалого святкування, що починається із святкування Святого Миколая (19 грудня) крізь унікальне у світі святкування Різдва двічі (25 грудня та 07 січня) і триває майже без перерв до свята Хрещення (19 січня).

    А тому, якщо тобі пощастило і ти працював колись на Буковині, то де б ти не був потім, вона до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Буковина – це свято, що завжди з тобою.

Туролєв Гліб

Mad Tea Party

– It’s a sin to knead the clay on the Varvara celebration day! – But it’s a kind of women's holiday, isn't it? Then, we…

Posted by Mad Tea Party on Tuesday, 25 December 2018