10 речей про економіку Італії

Економіка Італії – десять речей, які потрібно знати поки не стало занадто пізно

Прямі цитати з книги Алана Фрідмана, Десять речей, які потрібно знати про економіку Італії поки не стало занадто пізно. Dieci cose da sapere sull’economia italiana prima che sia troppo tardi. Alan Friedman. 2018

Алан Фрідман - автор книги Економіка Італії - десять речей, які потрібно знати поки не стало занадто пізно
Алан Фрідман – автор книги Економіка Італії – десять речей, які потрібно знати поки не стало занадто пізно
  1. Державний борг – Італійський кошмар номер один

У 2015 році Європейський Центральний банк у Франкфурті купив Італійські облігації через Банк Італії на суму близько 100 млрд, що допомогло Італії утримувати низькі процентні ставки. Важливу роль зіграло те, що головою ЄЦБ є італієць Маріо Драгі.

Борг Італії є настільки великим, що кожен з 60 мільйонів італійців несе на своїх плечах тягар відповідальності у 37 тис. євро вже від народження.

Економіка Італії характеризується наявністю боргу у понад 130% від валового внутрішнього продукту.

Три покоління італійських політиків відрікалися від вирішення цієї проблеми, використовуючи державні ресурси як «банкомат» для фінансування власних політичних задач.

  1. Погані кредитні портфелі Італійських банків

Економіка Італії уповільнюється і послаблюється ще одною загрозою – наявністю значної частки кредитів, позичальники за якими визнані неплатоспроможними. Таких кредитів Італійські банки видали на суму понад 170 млрд. євро.

Як наслідок, для порятунку банку Монте дей Паскі (Monte dei Paschi) та банку Венето було виділено 20 млрд євро. Виділені кошти посприяли подальшому збільшенню державного боргу.

Для подолання проблеми низької якості кредитного портфелю необхідні:

А) стабільний уряд, спрямований на реформування фінансового сектору;

Б) продовження кредитної програми Європейського центрального банку після закінчення терміну повноважень Драгі;

В) забезпечення економічного зростання не на рівні 1,5-1,6%, а на рівні 2% протягом 3-4 років.

Проте економіка Італії не росте.

  1. Економіка Італії має низькі стимули економічного зростання

Останні два десятиліття економіка Італії зростає надзвичайно повільно – у середньому до 1% щорічно. Низьке економічне зростання не сприяє зростанню попиту на робочу силу. Низька інфляція не підвищує рівень цін, що не сприяє підвищенню заробітної плати, що, у свою чергу, не заохочує підвищення продуктивності.

За останні двадцять років продуктивність праці в Італії зростала на 0,3% щорічно. Для порівняння – у Німеччині за аналогічний проміжок часу – на 1,5%.

Через високі податки створення робочих місць в Італії стає дуже дорогим.

На додачу, чинниками низького економічного зростання Італії є неефективна структура економіки, значна бюрократія та складна правова система.

Як наслідок, економіка Італії, що у 2017 році продемонструвала зростання на рівні 1,5% на рік, поступається провідним країнам ЄС, у яких воно у середньому становило 2,4%.

Основна причина, через яку економіка Італії не зростає – це нереалізована 20-30 років тому масштабна реформа національної економіки.

  1. Італія більше не створює робочі місця

Впродовж останніх 10 років, 1 з 3 італійців до 24 років не можуть знайти роботу. На Півдні Італії – 1 з 2. І такою ситуація залишиться найближчі 5-10 років.

Гірші показники безробіття серед молоді ЄС лише в Іспанії (37,2%) та у Греції (42,8%).

Важлива причина – невідповідна ринковим вимогам підготовка молодих фахівців в університетах. В Італії лише 44% тих, хто отримав диплом – знаходить роботу. На Півдні – лише 26%. Середній показник у ЄС – 71%.

В Італії відбувається значний відтік кваліфікованої робочої сили.

На додачу, відсутність відповідної технологічної інфраструктури (наприклад, відсутність широкосмугового зв’язку) ускладнює створення віддалених робочих місць, що сприяло би заощадженню для підприємств.

Проблему безробіття, що знаходиться сьогодні на рівні 11%, можна вирішити лише за рахунок підвищення споживання. Коли підприємства відчувають збільшення замовлень – вони збільшують попит на робочу силу.

Важливим варіантом вирішення проблеми безробіття може стати відмова від колективного договору, умови якого наперед вирішені для кожної категорії на національному рівні, на користь гнучкої системи оплати.

Ринок праці в Італії залишається менш ефективним та продуктивним, якщо порівнювати із найближчими конкурентами, а нові технологічні інновації несуть ще більшу загрозу, залишаючи низку традиційних робіт у зоні ризику.

  1. Неефективність банківського сектору

На додачу до поганих кредитів, банківська система Італії характеризується наявністю низки неефективностей – завелика кількість філій, забагато співробітників та зависока бюрократія. Як наслідок, основними і, практично, єдиними отримувачами кредитів стали великі підприємства. Така ситуація створювалася впродовж тридцяти років.

Банківську систему Італії врятували допомога Європейського Центрального банку на чолі з італійцем Маріо Драгі та власного уряду.

Основна мета нинішньої банківської системи Італії – позбутися проблемних кредитів, а не розширити кредитування.

Із 2008 року до сьогодні кількість працівників банківського сектору скоротилася на 12%, закрито понад 6 тисяч філій і ще 3 тисячі планується закрити до 2020 року.

Через власну хворобу поганих кредитів банки стали занадто повільними і обережними у питаннях кредитування.

Для нормалізації ситуації необхідно здійснити чистку в бюджетах банків та захистити вкладників банків та дрібних власників облігацій.

У найближчому майбутньому на Італію очікують масштабні процеси злиття та поглинання у банківському секторі, внаслідок якого утворяться декілька супербанків.

Італійські банки – це реліквії старої системи, що відсунули країну на 126-е місце за розвитком фінансових ринків рейтингу Всесвітнього економічного формуму (станом на 2016 р.) та 120-е місце за легкістю доступу до кредитів з боку компаній.

  1. Економіка Італії характеризується неефективною системою оподаткування

Італія – одна із найгірших країн світу за здатністю стимулювати інвестиції через власну систему оподаткування. Країна, безумовно, не характеризується найвищим рівнем оподаткування в Європі, проте входить у топ за вагою податків і внесків на заробітну плату, які у 2016 році становили 47,8%.

Податки в Італії високі, їх багато і вони постійно змінюються. А ухилення від оподаткування – візитна картка країни. Основні причини ухиляння – зависоке податкова навантаження та бюрократія. До того ж, у італійців присутнє відчуття несправедливості внаслідок невідповідності якості виконання функцій урядом та рівнем оподаткування.

Високе оподаткування в Італії – наслідок неефективності держави, великої бюрократії, надмірних витрат, дорогої системи пенсійного забезпечення, високої вартості утримання державної адміністрації та неефективної системи охорони здоров’я.

Як наслідок великого зовнішнього боргу, Італія не може дозволити собі зменшити податкове навантаження. А єдиний податок від Сальвіні, навпаки, скоротить надходження, збільшить борг та збагатить заможніші прошарки населення.

Скорочення податків в Італії вимагає одночасного скорочення державних витрат та перегляду Маастрихтських критеріїв.

  1. Криза пенсійного забезпечення

В Італії діє солідарна система пенсійного забезпечення – активні працюючі оплачують чеки тим, хто у поточний момент перебуває на пенсії.

У 2016 році пенсійні витрати досягли 270 млрд євро, з яких 190 млрд євро було отримано через внески на соціальне забезпечення. Різницю отримано за рахунок інших податків, які не передбачалося направляти на фінансування пенсій.

За показником співвідношення витрат на пенсійне забезпечення до ВВП економіка Італії займає друге місце в Європі після Греції. Італія витрачає на пенсії 15,5% свого ВВП, у той час, як у Європі середній показник – 11%.

Система доводила свою ефективність за наявності співвідношення 1 пенсіонер до 4 працюючих у шістдесятих роках. Проте сьогодні співвідношення – 1 до 1, а найближчим часом працюючих стане менше пенсіонерів.

Прийнятий у 2011 році закон Форнеро (E.Fornero) санкціонував конвертацію пенсійної системи з солідарної в накопичувальну, проте зустрічає серйозний спротив. Для стабілізації системи необхідне підвищення пенсійного віку та встановлення виплат еквівалентних зробленим особистим внескам, що, на даному етапі, знижує пенсії. Це не може подобатися, але є вимушеним кроком.

На даний момент 90% пенсій підраховано за старою чи змішаною системою.

Важливо, щоби політичний клас та профспілки не допустили демонтажу закону Форнеро (E.Fornero).

Італійська пенсійна система характеризується наявністю низки несправедливостей – високі пенсії для держслужбовців, занизькі податки на золоті пенсії та щедрі виплати тим, хто їх не заслуговує.

Єдиний вихід із ситуації, що склалася – забезпечення додаткової приватної пенсії.

  1. Високий ризик Італії на фінансових ринках

Італія сплачує 2% власникам держоблігацій. У цей самий час Німеччина – 0,4%. Ринок продовжує думати, що ризик непогашення боргу в Італії є високим. Невелика різниця у відсотках на практиці означає мільярди євро, оплачені державним бюджетом.

За даними CONSOB (Італійська Комісія Компаній та Біржі – державна структура Італії, що відповідає за регулювання цінних паперів та діяльність біржі) – половина італійських сімей володіють одним або кількома фінансовими інструментами, незалежно від того, чи це фонди, акції чи облігації. І останнє десятиліття CONSOB та Банк Італії дуже ефективні у захисті прав вкладників.

Перспективи заощаджень Італійців залежать від подальшого економічного зростання та стабілізації.

  1. Громадяни Італії розлюбили ЄС

Після 2016 року ЄС пережив багато ударів – референдум у Британії, у якому громадяни вирішили залишити ЄС; зараження популізмом правих та політична розділеність. Тема іміграції стала ключовим аргументом у дискусії стосовно майбутнього проекту ЄС.

Наслідки екзистенційної кризи ЄС передбачити важко.

Низка переваг ЄС – відсутність віз, можливість вільно подорожувати, вчитися і працювати, наявність найбльшого єдиного ринку у світі без мит і кордонів – сьогодні сприймаються в Італії як повсякденність.

Кількість громадян Італії, що довіряють ЄС знизилася із 73% у 2010 році до 40% у 2016 р.

Єдина євровалюта в деяких випадках шкодить, але принесла Італії величезні переваги. Наслідки проблеми відсутності скоординованої фіскальної політики в ЄС необхідно подолати шляхом пом’якшення Маастрихтських критеріїв (державний борг не вище 60% ВВП та щорічний дефіцит не більше 3%).

Італії краще залишитися у єврозоні. Альтернатива – можливість девальвувати ліру для підвищення конкурентоздатності експорту, але це і значна загроза галопуючої інфляції, набагато вищих відсотків за державними облігаціями та неможливості сплачувати відсотки за державним боргом.

Італія застрягла в євро. Необхідно здійснити змінити зсередини та, за можливістю, домагатися змін у правилає ЄС.

10.Відсутність довіри до представників політичного класу

Опитування громадян Італії щодо основних проблем національної економіки, виявило відсутність довіри до основних представників нинішного політичного класу. У більшості Італійці голосують «проти всіх», що вказує на розділеність, фрагментарність електорату, невизначеність та недовіру.

Така ситуація створює прекрасні умови для хитрих демагогів, що пропонують прості рішення складних проблем. Усі чотири лідери партій (Ді Маіо, Ренці, Сальвіні і Берлусконі) заслуговують на поразку.

За відсутності оновлення політичного класу – Італія залишиться країною, що намагатиметься утриматися на плаву, у той час, як решта світу рухається вперед. Громадяни Італії є кращими за їх політиків і заслуговують більшого.

Алан Фрідман, Десять речей, які потрібно знати про економіку Італії поки не стало занадто пізно. Dieci cose da sapere sull’economia italiana prima che sia troppo tardi. Alan Friedman2018

рецензія Туролєв Гліб

Mad Tea Party

Quotes from the book by Alan Friedman – Ten things to know about the Italian economy before it’s too late. Key ideas on the principal problems of the economy.

Posted by Mad Tea Party on Monday, 16 July 2018